Лейшманіоз — природно-осередкове трансмісивне захворювання, яке зустрічається в країнах з теплим та жарким кліматом.
Збудниками лейшманіозів є джгутикові найпростіші, які належать до типу  Sarcomastigophora, ряду Kinetoplastida, родини Trypanosomatidae, роду Leishmania. На сьогодні відомо близько 20 видів і підвидів лейшманій патогенних для людей і тварин. Вони мають складний життєвий цикл, який проходить за участю двох хазяїв. Одним з них є хребетні тварини — собака, лисиця, бурундук і людина; другим хазяїном є москіти.
Географічне розповсюдження пов’язане з місцями поширення москітів (переносників захворювання). Найбільш активні осередки лейшманіозу знаходяться в Північній і Центральній Африці, Середній Азії.

Зміни клімату ведуть до розповсюдження москітів, а, отже, лейшманіозу в більш північні регіони планети.

Сучасна  фауна України переносників збудників лейшманіозів представлена 6 видами москітів (Phlebotomus papatasii Scopoli, Ph. major krimensis Perfiliew, Ph. perfiliewi perfiliewi Parrot, Ph. chinensis tauriae Perfiliew, Ph. sergenti similes Perfiliev, Ph. alexandri Sinton ), які реєструються у АР Крим (Ялті, Алушті, Гурзуфі, Алупці, Феодосії, Сімферополі, Судакському, Бєлогорському, Бахчисарайському районах); в м. Севастополі (у  Гагаринському районі, де  зареєстровано природний біотоп москітів P. neglectus у печерах на території музею-заповідника «Херсонес Таврійський» — пік чисельності москітів припадає на вересень) та в Ізмаїльському районі, м. Ізмаїл Одеської області (лише Ph. Papatasii). На решті території країни місцева передача інфекції виключається через відсутність москітів.

З огляду на пожвавлення міжнародних контактів, розвиток туризму в Україні, зростає ризик багатьох тропічних інфекцій, а саме лейшманіозу.
Всього за період 1995-2010 років в Україні було зареєстровано 41 випадок лейшманіозів, з яких 37 було завізного характеру (90,2%) та 4 місцевих (9,8%).

За цей період було завезено 29 випадків шкірного лейшманіозу (ШЛ) з 3 країн світу (Іран, Туркменістан, Сирія) та 7 випадків ВЛ з 5 країн (Вірменія, Єгипет, Італія, Іспанія, Малайзія).

Серед захворілих переважали чоловіки, проте хворіли і діти — 5 дітей  до 14 років — 16,2% від числа завізних випадків,  в т.ч. 1 новонароджений від хворої на ВЛ матері.

Враховуючи рідкісність цього захворювання на території Одеської області, представляємо наші спостереження.
В лютому 2010 року хворі О., 45 років та М., 24 років, мати й дочка, були госпіталізовані в Одеську міську клінічну інфекційну лікарню зі скаргами на  розповсюджені виразкові  ураження шкірних покривів без суб’єктивних відчуттів. Перебіг хвороби був середньотяжким, локалізація процесу у обох осіб: передпліччя двох рук, в однієї особи гомілка та область попереку. Діаметр виразок у межах від 0,8 до 1,0 см, у кількості від 3 до 7 елементів.
З анамнезу встановлено, що в липні 2009 року пацієнти відпочивали в Сирії, де відмічали укуси москітів. Через 4 місяці в указаних місцях помітили появу висипу, у вигляді горбиків, які через деякий час прийняли запальний, а потім виразковий характер. Лікувались самостійно на протязі місяця без очікуваного ефекту. Після чого були консультовані лікарем — дерматологом обласного шкірно-венерологічного диспансеру, доцентом кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією  ОНМедУ, в зв’язку з підозрою на шкірний лейшманіоз хворі направлені на обстеження в паразитологічну лабораторію Одеської обласної санепідстанції для виявлення лейшманій.

В результаті проведених досліджень зішкребів шкіри з виразок були виявлені збудники лейшманіозу — L. Tropica до 10-15 в полі зору. Діагноз підтверджено в паразитологічній лабораторії Центральної СЕС.

Пацієнтам проведена специфічна етіотропна та патогенетична терапія, стан покращився, спостерігалась позитивна динаміка.
Таким чином, дані клінічні випадки представляють інтерес як для  паразитологів, так і  для лікарів багатьох інших спеціальностей, так як є рідкісними для регіону. В той же час  лікарі недостатньо знайомі з  ранньою діагностикою та лікуванням цієї патології.

Це диктує  необхідність  підвищеної настороги по відношенню до даного паразитарного захворювання та вирішення в Україні питання забезпечення сучасними препаратами для лікування тропічних паразитозів, в тому числі шкірного лейшманіозу.

Література:
1. Лукшина Р.Г., Локтева И.М., Павликовская Т.Н. Паразитарные болезни человека. Харьков, 2005г., с.69-77.
2. М.Т. Павліковська, І.М. Локтєва, Р.Г. Лукшина, С.М. Ніколаєнко, О.С. Сагач. Епідеміолого-біологічні та клінічні аспекти лейшманіозів в Україні. // Профілактична медицина. — 2010. — №2. — С. 8-12.
3. Гостроверхова И.П. Лейшманиоз кожи. // Российский журнал кожных и венерических болезней. — 2010. — №3. — С.45-47.
4. Агакишев Д.Д., Гаджиева А.Т., Гусейнова В. Р.  Эволюция клинических проявлений кожного лейшманиоза, приводящая к диагностическим ошибкам. // Вестник дерматологии и венерологии. — 2005. — № 3. — С. 64-65.    
5. Павліковська Т.М. Доповідь на нараді педіатрів і паразитологів, м. Одеса, 31.03.2011р., с. 4-5.

Л.Г. Засипка, Н. Д. Вегержинська, І.І. Вернигора, Л. П.Мельник, І.Є. Храмова,
Одеська обласна санепідстанція