О.І.Поліщук (1), О.В.Покас (1), О.С.Макушенко (1), В.В.Яновська (2)
(1) - ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім.Л.В.Громашевського АМН України»,
(2) - Центральна санітарно-епідеміологічна станція МОЗІ України, м.Київ

Моніторинг антибіотикостійкості мікроорганізмів проводиться в світі вже понад 70 років - відтоді як почали широко застосовуватись антимікробні препарати. Незважаючи на значні зусилля та певні успіхи у боротьбі із формуванням та поширенням стійких до антибіотиків форм мікроорганізмів, у першу чергу умовно патогенних, слід констатувати, що на сьогодні антибіотикорезистентність набула глобальних світових масштабів і стає викликом медицині XXI сторіччя. Основою лікувальних та організаційних заходів, спрямованих на попередження поширення антибіотикорезистентних умовно патогенних бактерій (УПБ) та профілактику етіологічно пов’язаних із ними захворювань є аналіз даних з чутливості мікроорганізмів до антибіотиків (АБ). В Україні подібні дані здебільше отримуються на підставі вибіркових наукових досліджень. Зокрема, нами протягом більш ніж 10 останніх років проведені дослідження з вивчення етіологічної структури опортуністичних гнійно-запальних інфекцій (ГСІ) різної локалізації у позалікарняних хворих та пацієнтів стаціонарів, у яких у відповідності до дефініцій, розвинулись внутрішньолікарняні інфекції (ВЛІ). Встановлювали антибіотикорезистентність регіональних штамів УПБ, які в сучасний період мають найбільше етіологічне значення у розвитку позалікарняних ГСІ та ВЛІ. Визначено значне переважання рівнів стійкості до АБ у штамів, виділених від хворих з ВЛІ, порівняно із такими від позагоспітальних хворих. Виявлені значні відмінності у стійкості до АБ збудників ВЛІ не лише у стаціонарах одного профілю різних регіонів, але й у відділеннях одного багатопрофільного стаціонару. Тенденції до зміни чутливості збудників ВЛІ до антибіотиків спостерігаються на відчутному рівні протягом 4-5-річного періоду. До 53% S.аureus — збудників ВЛІ представлені метицилінрезистентними варіантами, а з урахуванням і коагулазонегативних стафілококів, стійких до оксациліну, встановлено, що серед штамів госпітального походження їх у 4 рази більше порівняно із позагоспітальними штамами. Також достовірною є різниця між часткою госпітальних та позагоспітальних метицилінрезистентних стафілококів, у яких стійкість пов’язана із продукцією ПЗБ2а. Всі штами-продуценти ПЗБ2а несуть ген mесА. Іншими небезпечними тенденціями є: виділення ентерококів із стійкістю до високих концентрацій аміноглікозидів та ванкоміцинрезистентних штамів Е. faecium з типом резистентності VanА; наявність бета-лактамаз розширеного спектру у 3,4% досліджених штамів грамнегативних УПБ; множинна резистентність до АБ неферментуючих грамнегативних бактерій та зростання стійкості у них до іміпенему до рівня 13%. Вважаємо, що результати проведених нами досліджень лише окреслюють проблему і є підставою для організаційних рішень, зокрема проведення якісних багатоцентрових досліджень з антибіотикорезистентності; дієвого впровадження їх результатів на рівні державної політики застосування антибіотиків; введення системи інфекційного контролю в усіх лікувально-профілактичних закладах України. Саме тому слід спрямувати узгоджені зусилля наукових досліджень, медичних організацій та урядових структур на те, щоб глобальні наслідки поширення антибіотикостійкості мікроорганізмів були мінімізовані для населення України.